За двома позиціями — міністр оборони і звільнення міністра екології питання на кшталт вже вирішене. Ходять чутки, що на цю позицію можуть призначити Ірину Верещук, депутатку від фракції Слуга народу. Виглядає ця інформація дуже правдоподібно.
Однак ходять чутки, що можуть міняти одразу п’ять членів Кабміну. Крім трьох названих позицій, хто ще може опинитися в списку на заміну? За різними даними найбільші ризики існують для віце-прем’єра Олега Уруського. А ось хто ще? Питання відкрите, хоча деякі джерела називають міністра соціальної політики Марину Лазебну. За непрямими даними, якісь інтриги відбуваються і навколо першого віце-прем’єра Олексія Любченка.
Інформовані джерела говорять також про те, що обговорюється не тільки питання заміни окремих міністрів, а деякі зміни по статусу і функцій окремих віце-прем’єрів. Є “витік”, що статус віце-прем’єра може отримати Олексій Чернишов. А ось з яким функціоналом — питання поки відкритий.
Два Олексія — Рєзніков і Чернишов — хороший приклад того, що в складі Кабміну є міністри, які не просто на хорошому рахунку у президента можуть, але можуть наполегливі і наполегливі наполегливі делегації. За нинішнього кадрового дефіциту це президентський кадровий резерв першої черги.
Дуже показово, як поводяться члени Кабміну, які не перебувають у віртуальних списках на звільнення. Частина з них (в першу чергу більшість віце-прем’єрів) знаходяться на хорошому рахунку у президента, деяких лише нещодавно призначили (останні півроку). Але близько третини членів Кабміну в сірій зоні. І претензій особливих до нім як би немає, але і великих досягнень або помітних дій у них не спостерігається.
Простежуються дві прямо протилежні лінії поведінки. Одна лінія поведінки – демонструвати публічну активність (але не надмірну), посадове завзяття і конкретні результати. У цій групі майже всі члени Кабміну, які знаходяться на хорошому рахунку у президента. Але є й приклади дуже неоднозначної активності, як у разі міністра юстиції Дениса Малюськи.
З нещодавно призначених міністрів до цієї категорії можна віднести Віктора Ляшка (але й іншого вибору немає) і Дениса Монастирського. Новий міністр внутрішніх справ має довіру глави держави та Офісу президента (саме тому Монастирського і призначили на цю посаду), тим не менше відразу після призначення демонструє підвищену активність і службове завзяття. Він не має ризиків звільнення. Але він може прагнути до того, щоб потрапити до президентського кадрового активу.
Більшість міністрів (особливо з “сірої зони”), однак, не проявляють помітної публічної активності. Це традиційна модель поведінки багатьох представників української бюрократичної верхівки: “Тихіше їдеш, далі будеш”; чим рідше про тебе згадують, тим менше ризиків. У минулі роки ця модель бюрократичної поведінки могла непогано працювати.
Але зараз вона явно не є панацеєю. До прикладу, Романа Абрамовського і Андрія Тарана вона не врятувала від майбутнього відходу з уряду. Втім, і протилежна модель поведінки не допомогла деякий час тому залишитися в уряді Арсену Авакову і Максиму Степанову. Щоправда, у них були особливі і дуже різні причини для відставки.
Так що питання про оптимальну модель поведінки членів уряду залишається відкритим. Хоча помітно, що президент Зеленський явно симпатизує “активістам” у складі Кабміну.
