Єдиний представник НБА у національній команді України з баскетболу – про відбір на чемпіонат світу, допомогу переселенцям та Олексію Лену
Збірна України продовжує боротьбу за вихід на ЧС-2023. І вперше за чотири роки їй допомагає зірка НБА – 25-річний захисник “Торонто Репторз” Святослав Михайлюк. Свят уже взяв участь у матчах проти Грузії та Північної Македонії. А напередодні гри з Іспанією (відбудуться 7 липня о 19:00) відповів на запитання Segodnya.ua.
“Льонь має приїхати на Євробаскет”
Матеріал підготовлений за підтримки генерального спонсора Національної збірної України з баскетболу Parimatch Ukraine. Компанія однією з перших публічно заявила чітку проукраїнську позицію та повністю ізолювала Росію ще у березні. Протягом трьох місяців бренд Parimatch та команда допомагають ЗСУ боротися за те, що силою не відібрати – перемогу вільної нації.
- Святе, дуже багато говорили про ваш приїзд на це вікно кваліфікації – відбудеться він чи ні. Які чинники, зрештою, стали вирішальними під час ухвалення рішення?
- Є правила НБА та ФІБА, які регулюють перебування гравця у збірній – у певний час, певні дати. Коли Україна та ФІБА між собою досягли домовленості про це, зрозуміли, що я зможу приїхати. Це було головним чинником, інакше я б не зміг провести більше часу у збірній для підготовки до Євробаскету.
- Уболівальники у соцмережах вам пишуть, що треба було з собою до збірної та нашого другого представника в НБА – Олексія Леня – захопити. Чи обговорювали з Льошею його приїзд? Чому не вийшло зараз і коли на нього чекати в команді?
- Він мав приїхати, але не зміг цього зробити за станом здоров’я – через проблеми зі спиною. Але маю приїхати на Євробаскет.
- Як вас зустріли хлопці у команді, тренерський штаб, враховуючи, що минулого разу ви приїжджали до збірної 2018-го? Встигли зігратися та адаптуватися?
- Мені дуже комфортно у збірній, оскільки я знайомий з усіма гравцями, які зараз перебувають у таборі збірної – з усіма грав у збірних різного віку раніше. Тренерів також добре знаю.
Тому адаптуватись було не дуже важко – усі розуміють баскетбол, усі розуміють, як треба розставити акценти.
– Наскільки, за вашими відчуттями, змінився рівень команди відколи ви останній раз приїжджали – він вищий, нижчий чи такий, як був?
– Я сказав би, що рівень високий – і ми маємо дуже хороші шанси вийти на чемпіонат світу, вдруге за всю історію. Усі грають на дуже високому рівні, усі – професіонали своєї справи. Склад команди оновився – багато гравців мого віку, молоді гравці, які лише підтягуються до національної команди.
Тому, гадаю, за ці чотири роки рівень дещо зріс. Молоді гравці щорічно розвиваються та додають у професіоналізмі. Якщо ще й Олексій Лень приїде, думаю, це буде дуже хороша команда.
“У всіх дуже патріотичний настрій”
– Для нас усіх в Україні спорт і, зокрема, баскетбол зараз, на жаль, не на першому місці. Бо всі наші думки, сили, емоції зараз спрямовані на війну – на те, щоб вижити та захистити свою державу. Як тему війни обговорюють у збірній? І як це впливає на загальний настрій та атмосферу у команді?
– Щодня бачимо якісь новини в інтернеті – завжди це читаємо та обговорюємо. Щодня є розмови про те, що відбувається у країні. У всіх дуже патріотичний настрій, усі хочуть виграти – і не лише через війну, а й тому, що це дуже важливі ігри для того, щоб потрапити на чемпіонат світу. Кожну гру сприймаємо як останню.
- Наскільки на команду впливає те, що домашні матчі Україна змушена проводити поза межами дому? Наскільки вам зручно у Латвії? І як вам підтримка на трибунах, зокрема українців, які змогли туди доїхати?
– Умови у Латвії дуже комфортні. До того ж дуже багато українців приїхало нас підтримати, тому це тішить. Але, звісно, якби ми грали в Україні, це було б краще. Там зали, де ми грали все своє життя. Думаю, тоді ми показали б набагато кращу гру, але що є – тобто. Робимо те, що можемо, за тих умов, які ми маємо.
“Вранці набрав батьків – вони сказали, що почалася війна”
– Як ви особисто дізналися про те, що в Україні розпочалася війна? Згадайте, що робили 24 лютого?
– За тиждень до того, як розпочалася війна, у мене в Канаді гостювали батьки. А потім полетіли додому, до Черкас. Пам’ятаю, як напередодні – десь о 10-й вечора, розмовляв з ними по телефону – чутки про війну вже ходили, і ми обговорювали, що вона може початися.
